Дванадцять практичних порад про м'яке виховання дітей з
перспективою на майбутнє, адже всі ми розуміємо, що наші діти дуже скоро
подорослішають.
1. Почніть звертати особливу увагу на ваші взаємини з власними
батьками. Подумки
відзначайте те, що вважаєте корисним, а що – нав'язливим, який рівень
залученості, взаємодії й порад батьків ви вважаєте прийнятним, а що у ваших
взаєминах здається вам надмірним, і чого, можливо, не вистачає. Відкладайте в
пам'яті або записуйте на папері свої враження й висновки, щоб не забути про
них, коли ваші власні діти стануть дорослими.
2. Пам'ятайте: виховання дітей – це у прямому розумінні навчання
«у процесі», «без відриву від виробництва». Ваші власні батьки теж відкривають для
себе свої нові ролі й межі дозволеного методом спроб і помилок, адже для них
територія «виховання» дорослих людей (тобто вас) поки що багато в чому не
вивчена. Демонструйте милосердя у ставленні до своїх батьків, коли вони
переграють або не дограють свої ролі. Це стане наочним прикладом вашим дітям і
закладе основу для прояву ними милосердя у ставленні до вас, коли ви раптом
виявите, що вже теж вчитеся виховувати власних дорослих дітей.
3. Коли ваша дитина ще маленька, задовольняйте її потреби швидко,
послідовно й делікатно. Дитина не буде
пам'ятати, що ви робили або не робити на цьому етапі, але вона завжди буде
носити із собою почуття захищеності, безпеки й любові внаслідок вашої чуйності, а в
подальшому ці почуття перейдуть з нею в доросле життя.
4. Коли дитина досягне ясельного віку, більше уваги зосередьте на
зв'язку з нею, а не на корекції її поведінки. У наступні роки буде не так вже й
важливо, правильно вона вдягала туфлі чи йшла із прогулянки без істерики.
Значення має те, чи відчувала дитина, що її чують, розуміють і поважають.
5. Коли дитина досягає дошкільного та молодшого шкільного віку,
зосередьтесь на спілкуванні з нею, в якій би формі воно не відбувалося –
це ниття,
звичайні розмови, нескінченні запитання чи їх комбінація. Продовжуйте будувати довірливі стосунки,
прислухаючись до голосу серця вашої дитини, а не до її тону, і відповідайте їй
м'яким і ніжним наставництвом.
6. Коли дитина досягає середнього дитячого віку, слухайте її
нескінченні історії, проявляйте емпатію й підтримку, це допоможе
дитині знайти розуміння самої себе й того, ким вона хоче стати, коли виросте.
За допомогою такого теплого ставлення ви зможете побудувати дружбу з нею на все
життя, тому зробіть це пріоритетом!
7. Коли дитина стає підлітком, поступово й усвідомлено переходьте
від ролі батьків-керівників до ролі батьків, які підтримують. Звертайте увагу не на слова, ставлення й
гормональні сплески дитини, а прислухайтесь до її хвилювань, надій, мрій,
страхів і сумнівів. Пам'ятайте, що ви єдина доросла людина, яка тісно пов'язана
з нею. Її зрілість ще в майбутньому. Зберігайте самоконтроль. Будьте чесними з
вашою дитиною щодо ваших власних труднощів, страхів і невдач. Ви здивуєтесь
тому, якого рівня зв'язку вам вдасться досягти, коли ваш підліток зрозуміє, що
він не самотній у всіх своїх людських проявах. Будьте першим, хто його слухає,
першим, хто вибачає й приносить вибачення, розуміє, першим, хто робить крок
назад і намагається знайти інший, більш ефективний вихід зі складної ситуації.
8. Коли ваша дитина стає дорослою, нехай вона задає темп у ваших
стосунках. Деякі діти після
досягнення сімнадцяти років відразу готові переїхати в гуртожиток університету
або влаштуватись на роботу та знайти окрему квартиру. Іншим необхідний поступовий
перехід з дитинства в доросле життя. Такі діти потребують того, щоб жити вдома
під час навчання у ВНЗ або при пошуку хорошої роботи й дослідженні цього
незнайомого, нового світу дорослого життя. Якщо ви відчуваєте, що дитину треба
м'яко підштовхнути до вильоту з гнізда, ви можете знайти їй відповідного сусіда
по кімнаті й допомогти влаштуватись у самостійному дорослому житті.
9. Коли дитина стане повністю самостійною, ваша роль буде полягати
виключно у підтримці. Непрохана порада
корисна, коли вона дається делікатно й лише один раз, інакше стає нав'язливою.
Пропозиція своєї допомоги, запрошення на сімейні події й т. п. повинні теж
відповідати цьому правилу.
10. Коли в дитини з'являється власна сім'я, згадуйте, що ви
відчували, коли ваші батьки підтримували вас у новій ролі чи заважали побудові вашої нової, ще
незміцнілої сім'ї. Зізнайтеся самому собі (і дитині) в тому, що вона не повинна
діяти точно так, як і ви; що вона може приймати рішення, яких би ви не
прийняли; що до ваших порад вона може навіть не прислухатися, що вона буде
робити помилки й повинна вчитись на них точно так, як колись це робили ви.
Скажіть самому собі, що все це нормально.
11. Щодо помилок пам'ятайте: так, як ви не хочете, щоби будь-яка з
ваших помилок молодості, будь-який неправильний вибір, будь-яке невдале рішення
ставали надбанням усього світу або навіть просто приводами для жартів, так і
ваші діти не хочуть цього. Нехай їх помилки залишаться в минулому – там їм і
місце. Обов'язково практикуйте «золоте правило виховання» – ставтесь до своїх
дітей так, як ви хочете, щоб вони ставились до вас.
12. Майте на увазі, що ви вже не та людина, яка колись почала свою
подорож у доросле життя. Очікувати від
молодих дорослих дітей, що вони будуть думати, перейматись і ставитись до життя
й подій у ньому так, як ви робите це зараз, – усе одно, що чекати, що
новонароджене немовля візьме в руки книгу й почне її читати.
Немає коментарів:
Дописати коментар